Кожного року Україна запалює свічку пам’яті на спогад про замордованих штучним Великим Голодом у 1932 – 1933 рр. Трагедія, що спіткала наш народ, досі озивається болем у серцях наступних поколінь. Здавалося б, люди вже багато десятиліть не знають такої біди, і на кожному столі є хліб – сіль. Здавалося б, так довго приховувались свідчення злочину, що можна було й забути про нього. На нього так довго закривали очі, що можна було осліпнути. Слухати – і не чути, дивитися – і не бачити: таку тактику під час Голодомору в Україні обрали для себе багато держав, зацікавлених у співпраці з СРСР. Дехто й зараз не хоче визнавати факту геноциду великого народу в центрі Європи.
Але самі українці давно зробили висновок: уроки історії треба добре засвоювати, аби не проходити їх знову. Власне, тому так трепетно вшановують пам’ять загиблих кожного року, в останню суботу листопада. Не залишаються осторонь відзначення цієї дати й працівники та студенти Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Вони знайшли спосіб сказати своє слово про найболючіше навіть в умовах карантину. Заступник проректора з виховної роботи ІФНТУНГ, кандидат історичних наук Наталія Миколаївна Концур розповідає:
-Працівники Центру культури і дозвілля студентів, з огляду на пандемію COVID-19, вирішили провести в режимі онлайн вечір-реквієм в пам’ять жертв Голодомору. Адже ця тема не залишає байдужим нікого. Цього разу вона об’єднала і співробітників ІФНТУНГ, і його вихованців. Автором сценарію заходу стала Любомира Миколаївна Яремійчук, художній керівник ЦКіДС; своєю творчістю його наповнили студенти різних спеціальностей – долучилися навіть першокурсники, які тільки-но влились в університетську спільноту, але вже беруть активну участь в її житті. Вони самі, в домашніх умовах, записували свої відео, які інженер ЦКіДС Олексій Олександрович Морозов змонтував у невелику стрічку, яку пропонуємо увазі глядачів. Нині ми фізично не можемо зібратися разом для вшанування пам’яті загиблих у 1932 – 1933 рр., але духовно – об’єднані болючим спогадом про них. І все, що робимо сьогодні, - для того, аби трагедія не повторилась більше ніколи.