Сьогодні, в Міжнародний день волонтера, в міському Меморіальному сквері відбулися урочисті заходи, які зібрали представників міської влади, духовенство, студентів і курсантів кафедри військової підготовки Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, військове керівництво гарнізону, родини воїнів, що загинули під час виконання завдань АТО.
Розпочалися вони – тепло, щиро, без зайвого пафосу – біля галереї пам’яті полеглих героїв. Секретар Івано-Франківської міської ради Оксана Савчук каже, що так і було задумано:
-Ми хочемо не багатослів’я, а пам’яті для кожного з них у вигляді молитви й шани. Особливо напередодні Дня Збройних сил України – одного з найвагоміших для нашої держави свят. Адже триває війна, і саме військові – це ті люди, які тримають мирне небо над нами. Тому важливо, аби всі чоловіки, котрі служили в ЗСУ або зараз знаходяться там, відчували підтримку від нас, від держави й розуміли, що та велика місія, яку вони нині виконують, навіть ціною свого життя, гідно нами поцінована.
Шану тим, кого ми втратили, всі присутні склали разом зі священиками трьох конфесій – УГКЦ, УПЦ КП та УАПЦ, – які відслужили панахиду за загиблими учасниками АТО. Але дух прийдешнього Дня Збройних сил України надав цьому вічу-реквієму особливого забарвлення. Координатор військових капеланів Івано-Франківської архієпархії УГКЦ о. Роман Залеський зазначає:
-Сумуємо нині, бо згадуємо тих, хто відійшов у засвіти. Але хочемо запевнити тих, хто зараз захищає рубежі нашої країни, що ми про них пам’ятаємо, ми за них молимося. Ми, капелани, їздимо до них, разом із ними ночуємо, разом із ними перебуваємо в тих складних військових буднях – тож нехай вони завжди відчувають нашу любов і підтримку.
Мене якось у школі хлопчик запитав: «Отче, а навіщо Богові армія?». Не для того, щоб нападати, зовсім ні. Але для того, щоб захищати. Щоби ті, які живуть в цій країні, мали спокій, мир. Молилися, працювали, одружувалися, ставали батьками. Попри те, що зло не дрімає – воно працює. Достоту за словами Євангелія про злодія, який приходить, аби красти, вбивати, вигублювати. Тим злодієм є диявол, і ми бачимо, як він все це втілює на сході України. Тому День Збройних сил України – це для нас величне свято, бо йдеться про наших захисників, наших найкращих дітей. І його необхідно святкувати.
А о.Іван Бегметюк (УПЦ КП), згадуючи про роль волонтерів у житті нашої армії, зауважує:
-Волонтерство, напевно, стало наріжним каменем підтримки нашої армії уже в перші дні, коли так звані «брати» напали на нашу рідну землю, якою обдарував нас Господь. Ці люди стали першим стрижнем перемоги. Ми всі це бачили: навіть пенсіонери несли останні копійки на обмундирування нашим солдатам. Адже після президенства Януковича армія залишилась гола й боса. І ці люди відіграли колосальну роль, що увійде в історію. Якби не вони й не наше щире українське серце, ми б уже давно втратили свою незалежну державу.
Мені сьогодні як ніколи боляче, бо серед загиблих, яких нині згадуємо, - два хлопці з мого рідного села. Це Віктор Яков’як і Володимир Лисенчук. Коли ми їх ховали, у Володимира дружина була вагітною – це ж молоді сім’ї. Можемо уявити, якого болю зазнає наша держава! Але знаємо одне: з нами – правда, а як з нами правда – то з нами Бог. А якщо з нами Бог, то ми обов’язково переможемо зло, яке наступило на нас.
Здобувати цю перемогу невдовзі належить і студентам та курсантам кафедри військової підготовки ІФНТУНГ, які разом із курсантами інших навчальних закладів міста взяли участь у вічі-реквіємі. Для вихованців та колективу кафедри ця акція сповнена особливого значення: всі її викладачі брали участь в АТО, мають досвід бойових дій, а випускники нині служать в усіх родах і видах Збройних cил України, адже ІФНТУНГ уже давно готує офіцерів служби пального для нашої армії. І саме вони відповідають за транспортування пального, його розподіл у військові частини, забезпечення його якості.
Начальник кафедри полковник Андрій Станецький привітав своїх підопічних із прийдешнім Днем Збройних сил України. В сучасних умовах, вважає, воно набуває особливого змісту:
-Такі свята виховують нашу молодь, піднімають патріотичний дух, популяризують військову службу. Це дуже важливо. Бо, як бачимо, без армії зараз – нікуди. Історія вчить, що армія в будь-якій державі, а надто з таким сусідом, як у нас, повинна бути потужною. А яким бачу майбутнє наших вихованців? Мирним! В державі процвітаючій, могутній, з міцними кордонами, зі Східним регіоном і з Кримом разом. Впевнений: вони будуть професіоналами своєї справи й гідно представлятимуть наш університет і кафедру, гідно виконуватимуть свої обов’язки. Їм я бажаю мирного неба над головою та рідної землі під ногами.
