«Афганістан – то біль і смуток, чиєсь обірване життя…»
Минуло уже 30 років з часу, коли перестали лунати постріли в Афганістані, коли закінчилась війна, яка забрала життя більше трьох тисяч наших земляків, стільки ж - стали інвалідами. А більшість молодих солдатів та офіцерів, які віддали частинку себе, повернулися додому героями із посивілими скронями. За офіційними даними кожен четвертий учасник військово-політичної спецоперації Радянського Союзу в Афганістані – українець.
Саме 15 лютого 1989 року, 30 років тому, в день, коли остання колона радянських військ перетнула міст через Амудар'ю й була виведена з Демократичної Республіки Афганістан - для наших солдатів закінчилася афганська війна. Про подвиги українських героїв постійно згадують, про них пишуть на сторінках історії. Тому, у ці лютневі дні, ми вшановуємо всіх, хто долучився до виконання інтернаціонального обов’язку.
В Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу також пам’ятають і згадують ці криваві сторінки історії, на які потрапив і наш випускник (тоді - ІФІНГу) Володимир Мельник.
Так, з нагоди 30-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану, науково-технічна бібліотека ІФНТУНГ організувала урок мужності «Афганістан: героїзм крізь біль і сум», який провела завідувач відділу обслуговування користувачів Яремійчук Л. М. Більше сотні студентів груп НІВ-18, НІТ- 18, НІО-18, ГФ-18, ВК-18 із болем та смутком в очах слухали розповідь Любомири Миколаївни про молодих хлопців-героїв, про скалічені долі їхніх родин… «Попри те, що війна в Афганістані була помилкою радянського керівництва, люди, які пройшли її – герої, вони мужньо виконували свій обов’язок. У смертельній небезпеці хлопці 17-19 років демонстрували витримку, братерство і вірність. Історія "афганської" війни - це численні приклади героїзму, це тисячі життів, які погасли в далекій гірській країні, це ненароджені діти, чиєсь нерозділене кохання...», - зазначила Любомира Яремійчук. Вона також розповіла студентам декілька спогадів живих учасників війни, а також родичів загиблих, які описані в статті української поетеси Ольги Слоньовської «Кривава рана - Афганістан» (Газета «Галичина», 2005 р.). Йшлося про воїнів з Івано-Франківської області, про їхні скалічені долі та долі їхній родин, зокрема Віктора Коваленка, Яростава Шкутяка, Ярослава Клюба та ін.
Окрім того, до заходу була організована розгорнута книжкова виставка: «Афганістан – то біль і смуток, чиєсь обірване життя 1979-1989», епіграфом до якої стали слова Анрі Барбюса «Війна буде повторюватися до тих пір, поки питання про неї буде вирішуватися не тими, хто помирає на полі бою». Доповнювали виставку і матеріали періодичної преси 1989 року, які висвітлюють події завершального етапу виведення радянських військ з Афганістану, в яких публікуються спогади та поезії воїнів-інтернаціоналістів, статті-спомини про загиблих.
Бібліотека дякує за допомогу в організації заходу доценту кафедри філології та перекладу Венгринюк Мирославі Іванівні.
Не забуваймо: пам’ять потрібна не мертвим, пам’ять потрібна нам - живим!
Довідково. Рішення ввести радянські війська до Афганістану ухвалено 12 грудня 1979 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС і оформлено секретною ухвалою ЦК КПРС. Офіційна мета введення була — запобігти загрозі іноземного військового втручання. Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала винятково Обмеженим контингентом радянських військ (рос. ОКСВ), опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгоралася в Афганістані, і стало її активним учасником.
У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або «душмани») — з іншого. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Моджахедам в ході конфлікту підтримку надавали військові фахівці США, ряд європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.
25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в ДРА по трьох напрямах: Кушка—Шинданд—Кандагар, Термез—Кундуз—Кабул, Хорог—Файзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар. До складу радянського контингенту входили: управління 40-ї армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п'ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення й деякі інші частини й установи.
Афганська війна тривала з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 3340 днів.
14 квітня 1988 року за посередництва ООН в Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану і Пакистану підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в 9-ти місячний термін, починаючи з 15 травня; США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахедів.
Відповідно до угод виведення радянських військ з території Афганістану почалося 15 травня 1988 року. 15 лютого 1989 року з Афганістану повністю виведені радянські війська.
За уточненими даними, всього у війні Радянська Армія втратила 14 427 чоловік, КДБ — 576 чоловік, МВС — 28 чоловік загиблими і зниклими безвісти. Поранення і контузії отримали більше 53 тисяч чоловік. Медична допомога була надана 463 тисячам військовослужбовців. Радянсько-афганську війну пройшло більше 160 000 українців. З них 2 378 загинули, 60 вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами. Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу, є 11 українців.
