100-річчя утворення ЗУНР відзначили в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. 31 жовтня 2018 р. силами працівників науково-технічної бібліотеки ІФНТУНГ тут було організовано ювілейні заходи. Зустріч зі студентами «Славетні імена діячів ЗУНР» провела завідувач відділу обслуговування користувачів Любомира Яремійчук. Її розповідь про постать Дмитра Вітовського, одну з найяскравіших серед діячів Західно-Української Народної Республіки, немов машина часу, перенесла присутніх у роки, коли українське державотворення опинилося на гострому лезі історії, і кожен крок його лідерів був питанням життя чи смерті.
Це тепер історики в затишних кабінетах обговорюють правильність чи хибність їхніх кроків. Але тоді, у ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р., часу на розмірковування не було, відтак стрілецькі частини, очолювані Дмитром Вітовським, зайняли всі найважливіші урядові установи Львова, чим перешкодили загарбницьким планам Польщі. Особливо цікаво довідатися про підводні течії тогочасної геополітики саме майбутнім нафтовикам.
-Плани поляків щодо захоплення влади були амбітні, - розповідає пані Яремійчук. - І це можна пояснити. Маємо пам’ятати: на території нинішньої Львівської області в ті часи видобувалася велика кількість нафти. Німеччина у першій світовій війні воювала на нафті Львівщини.
Виборюючи незалежність своєї Батьківщини, діячам ЗУНР доводилося розв’язуватичимало проблем і ухвалювати нестандартнірішення в екстремальнихумовах. Саме в таких умовахстолицю ЗУНР було перенесено до Станиславова. Тож нині можемо пишатися тим, що серце молодої держави колись билося саме тут – у будівлі в центрі міста (нині це вул.Шевченка,1, приміщення готелю «Дністер»).
…Змагання українців за свою державність 100 років тому розгортались за дуже несприятливих обставин. Високі цілі не були досягнуті. Воно й не дивно. Адже у тогочасній великій політичній грі на світовій шахівниці основні гравці з великим подивом виявили нову «фігуру» - молоду ЗУНР. Тож чи була вона їм потрібна в заздалегідь розпланованих «ходах»?
Що ж стосуться полковника Дмитра Вітовського, то його доля була трагічною. Любомира Яремійчук розповідає:
-За кордоном він мав забрати щойно видрукувані гроші молодої держави й літаком повертатися додому. Але по дорозі, як стверджують дослідники, літак був збитий на території Німеччини чеськими прикордонниками. Технічних проблем перед вильотом не було жодних. Нині Д.Вітовський похований у Берліні. Він мало прожив, та багато зробив для України. Бо якби не його радикальне рішення свого часу, не було би ЗУНР, а потім її єднання з Українською Народною Республікою.
Зрештою, хтозна, якби не наші попередники, в якій державі ми всі жили би нині! Недарма Архиєпископ УГКЦ Йосиф Сліпий колись сказав: «Нікчемний той народ, який не вшановує пам’ять своїх героїв, які боролись за волю і незалежність своєї держави».
Автор – Слава Родич
