Коли від України відступить пандемія COVID-19, зараз ніхто напевно не скаже. Але маємо зробити все можливе, аби життя тривало, хоча планувати його й реалізовувати ці плани дуже нелегко. Одним із таких складних завдань виявилась організація дистанційного навчання в закладах вищої освіти. Особливо там, де абсолютно необхідна практика. Слова великого Конфуція - «Я чую – я забуваю. Я бачу – я запам’ятовую. Я роблю – я розумію» - залишаються актуальними й у XXI столітті. Адже за будь-якого рівня розвитку технологій нікому не вдасться стати вправним хірургом лише спостерігаючи, як оперують інші. Навіть простого борщу не звариш, не почистивши власноруч буряк. А як ідуть справи на освітянській «кухні» під час карантину? Про це розмовляємо з асистентом кафедри геодезії та землеустрою Інституту архітектури, будівництва та енергетики Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Миколою Ярославовичем Гринішаком.
За його плечима – два роки дистанційної роботи із заочниками, тож сьогоднішня ситуація не виявилась новиною, але стала дуже корисним і повчальним досвідом, уроком, з якого обов’язково слід зробити висновки на перспективу.
-Епідемія, що спіткала Україну, - серйозний виклик для нас, бо розробка дистанційного курсу – це досить тривалий процес, до цього слід готуватись кілька місяців, - пояснює Микола Ярославович.- А тут трапилося так, що в один момент довелося вести заняття на всіх курсах дистанційно. Звичайно, це важко без підготовчого періоду. На мою думку, щоб дійсно на совість підготувати такий курс потрібно мінімум пів року, особливо якщо йдеться про застосування електронних тренажерів. Мої дисципліни – «Основи інженерної геодезії» та «Геодезія в дорожньому будівництві», а геодезія, як ви розумієте, передбачає роботу з приладами. Але як дистанційно навчити людину працювати, припустимо, з електронним тахеометром чи електронним нівеліром або 3D-сканером? Треба мати електронний тренажер. Щоб створити його, доведеться бути відсотків на 70 програмістом. І це теж потребує дуже багато часу. Втім, на нашій кафедрі такий тренажер розробив асистент Віталій Миронович Ковтун років 4-5 тому під керівництвом професора Костянтина Омеляновича Бурака.
-Це тоді, коли ще не йшлося про дистанційне навчання?
-Саме так. На меті було інше – уникнути можливого пошкодження устаткування в руках недосвідчених користувачів, якомога краще підготувати студентів до роботи з приладами, адже вони дуже коштовні (вартістю від 100 тис. грн. і вище). Зрозуміло, коли людина чогось вчиться, вона робить помилки і є вірогідність, що зіпсує прилад. Натомість, опанувавши тренажер, знатиме точно, чого робити не слід, і як необхідно діяти. Провідні фірми, які виготовляють ці прилади, мають власні тренажери для обладнання їхнього виробництва й різні навчальні програми. Та у вільному доступі їх годі знайти (це навчання на комерційній основі), от і взялися розробляти самостійно, хоча це дуже складно й тривало в часі.
Однак наголошую: в кожному разі такі тренажери не заміняють роботи безпосередньо з приладом, а готують до неї. На мою думку, неможливо навчити людину працювати з подібним обладнанням цілком дистанційно. Студенти повинні робити все власноруч. Дистанційно можна вивчати теорію, а тут – необхідна практика. Геодезія взагалі потребує регулярних практичних занять – щороку влітку в нас буває практика, яка забезпечує набуття необхідних навичок.
-Тобто все – як в авіації: спочатку майбутні пілоти вчаться на тренажерах, але одного дня обов’язково сядуть за штурвал літака, і чим більше годин «налітають», тим вища буде їхня майстерність?..
-Влучне порівняння. Й нашим студентам також доведеться взятися за такий «штурвал». В моїй спеціальності освітня програма це передбачає безумовно: якщо студент пройшов менше певної кількості годин практичних занять, йому просто не видадуть диплом спеціаліста. Наразі в моїх вихованців лабораторні заняття були перенесені. Але якраз сьогодні відбуватиметься перше з них, і я планую запропонувати їм тренажер… Втім, сподіваюсь, що незабаром ми дочекаємось пом’якшення карантинних умов, і в них буде можливість спробувати все власноруч.
-Вони працюють дистанційно більш ефективно, чи виникають проблеми?
-Загалом я задоволений їхньою роботою онлайн. На платформі Центру дистанційного навчання ІФНТУНГ забезпечена можливість проконтролювати, хто зі студентів і як працює із запропонованим матеріалом. Проте, як і офлайн, тут є сумлінні й менш старанні студенти. Вплив на них, як завжди, – через комплексне оцінювання (тести, контрольні й т.д.). Проблеми виникають із невиконанням завдань чи невиходом на зв'язок, приміром, через відсутність Інтернету в селах. В аудиторії, звісно, працювати краще – менше можливостей для нехтування занять. Зараз кафедра вже має декілька сертифікованих програм дистанційного навчання, це минулорічні розробки професора Бурака К. О., асистента Михайлишина В. П. й моя. В Інтернеті в нас також викладено багато матеріалу, на який студентам дається посилання й вони можуть його вільно використовувати. Пропонуємо мультимедійні презентації.
-Які ваші враження від платформи Центру дистанційного навчання ІФНТУНГ?
-Вона досить ефективна – мене цілком влаштовує. Також прекрасна технічна підтримка з боку працівників Центру, дуже подобається їхнє ставлення. Минулого року проходив там курси. MOODLE дає хороші можливості для організації дистанційного навчання (це – перевірений продукт і в Україні, й за кордоном), зокрема створення тестів із варіантами зміни вихідних даних у задачах. Вже маю певні напрацювання з розробки таких тестів (теж свого роду програмування). Словом, немає нічого неможливого, потрібен тільки час.
-Якою бачите перспективу вашої роботи зі студентами?
-Все ж хотілося б більше «очної» практики з ними, в тому числі – із заочниками, яких стараються повністю перевести на дистанційне навчання, адже йдеться про необхідність їхньої безпосередньої роботи з приладами (це, напевно, стосується, й механіки, геології, ін.). Звісно, зараз мусимо зважати на ті обставини, які є, а це фактично надзвичайна ситуація в країні.
