«Вогником свіча тріпотіла…»

День пам’яті жертв Голодомору й політичних репресій в Україні продовжився в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу 26 листопада 2018 р. вражаючим віче-реквіємом «Скорботний біль: пам’ятка живим». 85 років минуло й виросло декілька поколінь, яким уже невідомі голодні муки. Але дедалі голосніше заявляє про себе притлумлена генетична пам’ять українців, яким тривалий час заборонено було згадувати найбільшу трагедію найбагатшої житниці Європи, бо прах невинно убієнних стукає в серця наших сучасників.

 Саме їм цього разу були адресовані слова поетів і мелодії композиторів, у чиїх творах закарбувалася історія 1932 – 1933 років. І саме ровесники ненароджених правнуків загиблих озвучили моторошні цифри тогочасних втрат нашої держави: 17 життів обривалося щохвилини, а 1000 – щогодини в роки Великого Голоду в Україні. Загалом їхня кількість склала 14 млн. осіб. І це тільки за приблизними підрахунками. Відчайдушно намагаючись порятувати хоча б малечу, приречені батьки залишали її у місцях, де діти мали шанси бути підібраними й відправленими у притулки - на вокзалах, під стінами великих підприємств… Відтак у травні 1933 р. таких маленьких знайд налічувалося вже 12 000. Але, виснажені голодом, не всі вони виживали. Про це своїм одноліткам розповіли студентки групи ІС-18-1 Юлія Коропецька, Ірина Навроцька, Анна Тирлич та групи ОП-17-1 Тетяна Озар, Наталія Мелінишин разом із провідним бібліотекарем відділу обслуговування користувачів НТБ Галиною Горбак.

Хвилина мовчання у світлі поминальних свічок, хлібина перед іконою і житні колоски, оповиті жалібною стрічкою та вервицею… На екрані - документальні світлини подій 85-річної давності: вилучення всіх продуктових запасів у селян, виснажені голодом діти, трупи загиблих просто на вулицях, а ще - свідчення тих, кому пощастило вижити.

Факти гідні Нюрнберзького процесу-2. Тим часом навіть не всі країни світу визнають їх як геноцид українського народу. І якщо в Ізраїлі ледь не кожен турист відвідує музей Яд Вашем, вшановуючи жертв Холокосту, то в Україні наразі подібного за масштабами меморіалу, присвяченого Голодомору, немає. А між тим його драматизм поглиблює той факт, що в 1930-х роках наших співвітчизників винищували прицільно – працьовитих господарів, волелюбних громадян. «Вони не хотіли скоритися сталінському режиму, не хотіли вступати до колгоспів, куди їх заганяли силоміць, - нагадала сторінки історії організатор віче, завідувач відділу обслуговування користувачів Любомира Яремійчук. -  На той час в Україні відбулося майже 1500 повстань, і ось так Сталін помстився українцям за непокору. Страшний терор мав позбавити їх прагнення свободи, своєї незалежної держави. Тому про цю трагедію ми повинні пам’ятати не тільки в листопаді, але завжди».

 Без сумніву, колись меморіал, аналогічний ізраїльському, постане і в Україні, і колись до нього, вклонитися пам’яті жертв геноциду українського народу, приходитимуть офіційні делегації навіть тих країн, які нині його не визнають. А зараз кроками до такого вшанування стають акції на кшталт проведеної в ІФНТУНГ силами студентів і працівників науково-технічної бібліотеки, до якої також спричинилися викладачі Інституту гуманітарної підготовки та державного управління доценти кафедри суспільних наук Наталія Концур і Роман Пуйда.

Ще одним нагадуванням про невідновні втрати нашої держави стала книжкова виставка «Згадаймо їх… Вони жили в роки Голодомору», підготовлена бібліотекарем відділу обслуговування користувачів Іриною Луців. Імена мучеників, закатованих сталінським режимом, закарбовано на сторінках «Чорної книги України», «Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932 - 1933 років в Україні», збірки «Великий голод в Україні».

То минувшина, яку можна вважати життєвою мотивацією для сучасників. Як влучно зауважив Роман Пуйда, звертаючись до студентів: «Ці рани на тілі нашої неньки-України не загоюються.  Вони залишилися в нашій культурі, відбилися на побуті. Наші бабусі досі не змітають зі столу крихти хліба, а збирають їх на долоню і з’їдають, аби жодна не була втрачена. Знаємо: коли на долівку впаде окраєць хліба, його належить підняти й поцілувати.  Тому ви, нинішні, просто не маєте права погано вчитися, бути байдужими й не цінувати те, що вам сьогодні дано – спокій і можливість здобувати освіту. Ви зобов’язані її отримати, а вже за декілька років станете працівниками, керівниками, будете трудитись на благо нашої держави. І саме вам належить подбати про добробут і старшого, й прийдешніх поколінь, вивести Україну на високий рівень достатку».

У свій час абсолютно однозначно із цього приводу висловився дослідник Голодомору, автор книги «Безкровна війна» Олександр Міщенко: «…Нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу».

 

 

До відома викладачів і студентів: за ініціативою кафедри обліку та оподаткування, віче-реквієм також буде проведено в Інституті економіки та менеджменту 29 листопада в ауд.№ 504, об 11.10.

Українська