Дні до закінчення карантину рахують всі - й студенти, й викладачі, але ніхто зараз точно не знає, якими будуть рекомендації медиків, а відтак - як житимемо далі. Дистанційне навчання триває й практично засвідчує справедливість твердження, що криза - це можливість росту. Як із нею справляються в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу, який досвід напрацьовано? Про це нині розмовляємо з доцентом кафедри метрології та інформаційно-вимірювальної техніки Інституту інформаційних технологій ІФНТУНГ Наталією Богданівною Клочко.
-Особисто для мене дистанційне навчання не стало проблемою - розповідає пані Наталія, - оскільки до всіх моїх дисциплін маю розроблені й сертифіковані курси на сайті Центру дистанційного навчання, а вдома - всі засоби для забезпечення його процесу: ноутбук, Інтернет, стабільне з’єднання та якісний зв’язок. Цього семестру викладаю для студентів першого курсу (потік АКС, АКП, МТ, ТР) практичні заняття з дисципліни «Основи метрології та інформаційно-вимірювальної техніки», для студентів-метрологів – «Основи теорії надійності», «Наукову англійську мову за професійним спрямуванням», «Теоретичні основи метрологічного забезпечення витратовимірювання». На нашій кафедрі деякі викладачі ( в тому числі я) всім студентам на початку семестру надають доступ до платформи ЦДН, де зберігається багато презентаційного й додаткового матеріалу. Також вони іноді отримують можливість відпрацьовувати пропущені заняття з використанням Moodle. Це дуже зручно. Підтягуємо їх до рівня вільного користування цими ресурсами. Наші метрологи вже призвичаїлися послуговуватися ними. Щоправда, першокурсникам було трохи важко: для багатьох, особливо на початках, ця ситуація стала своєрідними челенджем, адже необхідні постійний стабільний доступ до Інтернету, вміння користуватись платформою Moodle й правильно розподіляти свій час.
-Як зараз організовано їхню роботу?
-Студентам чітко встановлено всі терміни й обговорено всі правила. Старости допомогли мені створити чати в Telegram (там, де є потік, чотири групи, в чаті - чотири старости і я). Коли маю для них інформаційні повідомлення - скидаю туди, окрім того – дублюю повідомлення на сайті ЦДН. Якщо в студентів виникають питання - вони до мене звертаються. Якщо раніше не мала такої практики – давати студентам свій номер телефону, то в сучасних реаліях, за таких критичних обставин, не забороняю їм особисто писати мені, а за потреби – й телефонувати. Пишуть багато, у вихідні й в робочі дні. Проте ставлюся до цього цілком адекватно: нам усім треба пристосовуватися.
-Це, мабуть, дуже порушує ваш особистий простір?..
- Мені підходить така динамічна модель взаємодії . Справа в тім, що в умовах карантину не маю можливості бути присутньою на практичному занятті стовідсотково, як раніше, офлайн, коли підходиш до студента, малюєш щось від руки, на дошці розв’язуєш приклади. Тепер ця складова безпосередньої присутності втрачена, тож намагаюсь її компенсувати саме тим, що, в разі потреби, завжди є онлайн. Крім того, маю двох дипломників - з ними так само працюємо дистанційно. Наразі труднощів не виникає. Курси на сайті ЦДН розроблені, сертифіковані, тільки додалось трохи більше інформації, нового матеріалу, презентацій - їх адаптовано для студентів денної форми навчання.
-А чи можете бути впевнені, що ваш вихованець працював самостійно, без «суфлера»?
-Взагалі-то я довіряю своїм студентам. Багато з них виконують завдання від руки й надсилають мені фотографії. У першокурсників в «Основах метрології» не надто складні роботи, однак там треба більше порахувати, намалювати, тому їм легше саме так. Я їх не обмежувала й не вимагала працювати конкретно в Excel чи іншій програмі. Немає ніякого стандарту щодо формату виконання робіт, студенти самі обирають зручний для них спосіб.
-На деяких технічних спеціальностях викладачі потерпають від того, що не можуть продемонструвати студентам все те, що вони повинні побачити вживу, на власні очі, й зробити власноруч. У вас трапляються такі незручності?
-У мене – ні, бо не маю таких лабораторних робіт, а лише практичні заняття, де потрібно виконувати обчислення. Однак цілком розумію серйозність цієї проблеми в колег. Постає питання, як впроваджувати віртуальні лабораторні роботи (на багатьох кафедрах, і на нашій також, є розробки на базі програми Labview). Це реалізувати можливо, хоча набагато складніше: виникають проблеми з програмним забезпеченням, обладнанням.
-Коли закінчиться карантин, що із набутого зараз досвіду, ви хотіли б практикувати й надалі?
-Оскільки сьогодні я користуюсь геть усіма платформами, і Zoom, і Skype, і Telegram, і Moodle, можу сказати, що така модель, інтерактивний режим роботи зі студентами, мені подобається. Велику превагу бачу в Telegram-чатах, от їх би я й залишила. Бо ж трапляється таке, що студент не зміг прийти на пари чи просто стикається з якимись труднощами в ході виконання домашнього завдання, тоді й може написати викладачеві та отримати зворотний зв'язок. Просто зараз, а не через день чи два, коли вже махнув на незрозуміле рукою. Адже залізо треба кувати, доки воно гаряче, й відповідь треба отримувати на питання тоді, коли воно виникає. В цей момент мені важливо бути біля студентів, на зв’язку. Хоча, правду кажете, це дещо обмежує особистий простір викладача.
- Взагалі якийсь тайм-менеджмент можливий за цих умов? Чи можна впорядкувати свій час, дисциплінувати й себе, й інших? Ну, от сіла сім’я до вечері, аж тут «оживає» ваш чат… Рідні з цього приводу не обурюються?
-О, ні. Ніяких обурень чи образ. Вони розуміють, що зараз склалась така ситуація, до якої мусимо адаптовуватися. В мене самої дитина в першому класі має багато дистанційних занять. Бачу, як це важко і для учнів, і для вчителів. Тож просто мусимо переформатувати свій режим. Ну, що із цим робити? Мабуть,треба просто пережити цей час. Дякувати Богу, в нас є студенти, є робота, ми прокидаємося зранку, ми живі-здорові й наші діти живі-здорові й хочуть щось знати. Для мене найбільша мотивація – коли студент прагне щось знати.
-Які уроки ви винесли з цього карантину й що могли би порадити колегам?
-Знаєте, я всім рекламую дистанційну форму навчання, бо бачу в ній багато переваг. У такий спосіб працюють університети багатьох країн, і нам теж пора підтягуватися. Але ми звикли боятися всього нового, налаштовані все сприймати з великою обережністю. Я підтримую стосунки з колегами в закордонних вишах, тому бачу: майбутнє - за дистанційною освітою й пов’язаними з нею технологіями. Треба просто вміло користуватися всіма платформами для забезпечення навчального процесу. Розумію проблеми колег, у яких раніше не було таких курсів, але «дистанційка» дає багато можливостей. Тож варто заручитися підтримкою тих, хто в цьому краще орієнтується, й починати працювати. Думаю, майбутнє – за форматом «змішаного» навчання, де денна форма передбачатиме активне застосування дистанційних технологій.
А які уроки винесла? Зробила висновок, що немає нічого неможливого, й навчальний процес цілком реально організувати навіть за умов посиленого карантинного режиму. Якщо людина справді хоче вчитися, вона вчитиметься й на відстані. Хтось скаже, що так – не дуже зручно, що пропадає мотивація, але мені з цим складно погодитись, бо мої студенти впродовж всього цього часу активно вчаться, здають роботи й захищають їх без проблем. Зараз діти не можуть піти разом на каву після пар чи десь зібратись разом, натомість об’єднуються онлайн в чатах і обговорюють спільні наболілі проблеми й питання. Гадаю, це дуже зміцнює їхній командний дух. Так само й ми з колегами збираємось у Zoom для узгодження робочих моментів.
Загалом, мені здається, наш університет цілком справляється зі своєю місією. Люди навчилися працювати в такому режимі, й все буде добре. Карантин скінчиться рано чи пізно, й ми обов’язково повернемося до нормального життя. Головне – здоров’я всім!
