На момент початку карантину в Україні в Лариси Степанівни Мосори, доцента кафедри публічного управління та адміністрування Інституту гуманітарної підготовки та державного управління Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, був небагатий досвід дистанційного навчання студентів. Але ситуація змінилась кардинально з розвитком пандемії COVID-19: весь освітній процес перемістився в мережу Інтернет. Перед наставниками та їхніми вихованцями постали проблеми, які довелося вирішувати терміново. Тоді це був екстрим, але зараз, після кількох місяців дистанційної роботи, вже можна спокійно аналізувати її особливості й підбивати проміжні підсумки. А починалося все так…
-Насамперед задумалась, з якими навчальними платформами краще працювати, щоб вони були зрозумілі та доступні як для мене, так і для студентів, - згадує Лариса Степанівна.- Опановувала їх самотужки, вчилась. Викладаю для першокурсників спеціальності «Публічне управління і адміністрування». Вирішила, слід так налагодити роботу, щоб спілкування було якомога простішим, а студенти могли отримати від мене по максимуму весь необхідний їм матеріал і на лекціях, і на семінарських заняттях. Ми разом обирали, яка платформа їм більше підходить. Погодилися семінарські заняття й контрольні проводити в Google Classroom, лекційні - через Zoom. У цей момент організаційних узгоджень група дуже добре спрацювала, й особливих труднощів у нас не виникало. Значною мірою завдячую цим старості, який допоміг усіх згуртувати - студенти активно йшли на контакт. Маю сказати, що цей карантин вивів їх за межі комфорту. Адже на парах увагу викладача на себе зазвичай перебирають найактивніші, а тепер - кожен на видноті. Тому вони стали частіше виходити на спілкування, просити детальніших пояснень. І це стосується практично всіх.
-Складається враження, що міняється сам характер відносин між викладачами й студентами, які в умовах карантину перетворюються на рівноправних партнерів в організації навчання…
-Я це також відзначила для себе. Раніше, на парах офлайн, здебільшого викладач змушував студентів працювати, зацікавлював їх, бо активні - не всі, а оцінити потрібно кожного. Натомість під час карантину вони дуже пожвавились: телефонують, задають питання, просять пояснень, хочуть щось перездати, дійсно стараються, пробують щось нове для себе. Вони змінились. Дитинство скінчилось. Коли ходили в університет на пари - це одне (все одно там з викладачем мали змогу зустрітись), а тепер треба самому його шукати, цікавитися навчанням. То серйозний поштовх для них. Уже ніхто нічого тобі не підкаже й не прикриє, як в аудиторії, ти - сам за себе. Це зовсім інший рівень відповідальності, особливо для першокурсників, які ще недавно почувалися дітьми, аж раптом - ситуація, коли доводиться подорослішати. Але вони в цій ситуації ростуть!
-Як змінилося ваше життя під час «дистанційки» в умовах карантину? Чи не дезорганізувалося воно в умовах постійного перебування на зв’язку з вашими вихованцями, коли немає сталого графіку й жорстких часових рамок у спілкуванні з ними? Це ж непросто - бути постійно онлайн.
-Є в цьому правда, бо то випробування для викладача - чи готовий він в такому режимі працювати зі студентом. Але, з іншого боку, так і цікавіше. Наші вихованці по-іншому розкриваються. Адже пара ( 1 година 20 хвилин) - це досить-таки мало для спілкування. Тому й після карантину буду використовувати сьогоднішні напрацювання в онлайн-навчанні. Їх варто поєднувати з офлайн, щоб дати можливість студентам звертатися по пораду й допомогу, й не обмежувати часом пар. Думаю, справжня співпраця зі студентами налагодилася саме під час карантину. Якщо до неї готовий і студент, і викладач, то така робота не буде вимотувати. Загалом має бути позитив. Не треба себе налаштовувати, що це - дуже важко й доведеться цілодобово повністю себе віддавати студентові. Якщо ставитися до всього простіше й легше йти на контакт, буде не так напружено і не так складно. Адже зараз маємо справу не лише з навчанням, але й з певною передачею життєвого досвіду своїм студентам.
-У вашій спеціальності це, мабуть, особливо важливо, адже готуєте управлінців, які колись керуватимуть життям країни…
-Так. І відповідатимуть за розроблення державної політики, й реалізовуватимуть управлінські процеси... Це ж усе ґрунтується на спілкуванні та реагуванні на потреби населення. Тож повинні не тільки бути обізнаними в сухій теорії, але й вміти швидко й адекватно реагувати на події, навіть на жорсткий карантин. Сталась проблема - треба швидко реагувати на неї й шукати можливості для росту навіть у такій ситуації.
-Які уроки ви винесли для себе з цього карантину?
-Для мене він не перетворився на великий клопіт - спокійно до всього поставилась. Значить, саме так тепер треба навчати студентів й навчатися самій, ефективніше використовувати свій час. Карантин не може бути причиною для зупинки в розвитку ані викладача, ані студентів.
