Ще кілька років тому, навчаючи студентів-дистанційників, Вікторія Юріївна Кравченко, завідувачка кафедри суспільних наук Інституту гуманітарної підготовки та державного управління Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, й уявити собі не могла форс-мажорні обставини, які змусять людей остерігатися будь-яких контактів, самоізолюватися вдома, спілкуватися - на відстані, а навчатися - віртуально. Тим не менше, саме така реальність нині продиктована умовами карантину. Зізнається: їй, фаховому психологу, самій знадобився час, аби усвідомити, що сталося, оговтатися в раптовій екстремальній ситуації й адаптувати до неї власну сім’ю. Але тільки-но опанувала себе, одразу взялася допомагати іншим. Уже невдовзі на її YouTube-каналі стали один за одним з’являтися відео - «Карантин: психологічний аспект» https://www.youtube.com/watch?v=sEjIJDHbzUw і «Карантин: психофізіологічний аспект» https://www.youtube.com/watch?v=j_MjKwt0ano. Сьогодні обмірковує наступне - «Карантин - футурологічний аспект».
Втім, кожен проект потребує часу, а його зараз у Вікторії Юріївни обмаль: завершується навчальний рік - гаряча пора для кожного викладача, а для завідувачки кафедри - особливо. Обидві ці ролі, плюс робота у відділі забезпечення якості освіти, дають їй можливість більш опукло побачити різні сторони дистанційного навчання. Тож сьогоднішня наша розмова - про ті виклики, з якими зіткнулась сама та колектив кафедри; про те, як вирішували проблеми; про «уроки виживання» освітян в екстремальних умовах. Бо це сьогодні пані Вікторія радо розповідає про свої здобутки й знахідки, а ще три місяці тому все починалося дуже складно. Вважає, що хороший старт дало усвідомлення потреби застосовувати в роботі інноваційні технології:
-Звичайно, багатьох речей не знала й не вміла, тож почала опановувати Zoom, Google Classroom, Google Meet - всі можливі інструменти, й канали передачі інформації , аудіальні й візуальні. Просто сиділа цілими днями в Інтернеті й вивчала, як закачати програми, як ними користуватися, як знайти посилання і т. д., щоб полегшити життя собі, своїм студентам і викладачам кафедри. І чим більше в це заглиблювалася, апробовувала нові методи роботи, тим більший інтерес до них з’являвся. Знаєте, коли після двох тижнів листування зі студентами вперше вийшла в Zoom і побачила їхні обличчя, їхні згаслі очі, зрозуміла, що цю роботу треба активізовувати й вдосконалювати, шукати якісь цікавинки, а не просто переповідати матеріал. Щоб перетворити навчання на творчий процес, щоб діти не просто читали підручники, але й обдумували прочитане, започаткували обговорення з ними проблемних питань в Zoom, разом розглядали різні приклади. Потім навчилась застосовувати GOOGLE презентації, писала «на дошці» й вони мені активно відписували - поступово налагоджувався зворотний зв’язок. Мені відкривався новий медіапростір – і ставало ще цікавіше.
Щоправда, траплялося й чимало непорозумінь у цьому новому світі. З усмішкою згадує, як стривожилась, виявивши слухача своєї онлайн-лекції… за кермом. Звісно, ніхто й не сподівався побачити його за партою, але ж не в дорозі, в потенційно небезпечній ситуації. А що робити викладачеві «в прямому ефірі», коли студента не видно за цигарковим димом? В університеті - зрозуміло як. Але ж в даному випадку він - на своїй власній території. Дізналась про курйозні випадки в колег, які й самі не раді були, коли просили студентів включити відеозв’язок: розслабившись на самоті в домашній атмосфері й не сподіваючись «гостей», вони геть не подбали про презентабельність картинки.
- Виникала купа питань - не тільки технічних, але й морально-етичних,- розповідає пані Вікторія, - тому дійшла висновку, що треба вивчати досвід інших вишів. Відтак почала дивитися вебінари колег, які діляться досвідом дистанційного навчання з дотриманням академічної доброчесності. Це американський проєкт сприяння академічній доброчесності в Україні SAIUP, де презентується український та іноземний досвід великих освітніх корпорацій. Побачила, як прогресивні викладачі не тільки адаптовуються до ситуації карантину, але й створюють за цих умов щось своє й діляться напрацюваннями. Дуже багато цікавого знайшла для себе.
Але ж один у полі не воїн. Тож Вікторія Юріївна стала активно ділитися новою інформацією з викладачами кафедри, переконувати їх в перевагах нових методів. Згадує:
-Давала їм посилання на всі ці інструменти - які вебінари дивитися, до якого числа які програми встановити і т.д. Особливо складно було старшим колегам, які ніколи до комп’ютера не торкалися, а поруч - ні дітей, ні внуків. Але, якщо в березні - квітні ще не всі заходили в Zoom на віртуальне засідання кафедри, то вже в травні ми зустрілись майже у повному складі. Це - результат, і я ним дуже задоволена. Ми й іспити в Zoom приймати будемо. Також викладачі оволоділи Google Classroom. Провели онлайн-конференцію, де були присутні всі наші студенти з різних куточків України. Колеги самі переконалися, що з усіма складнощами цілком можливо розібратися. І чим більше оволодіваєш новими інструментами, тим більше можеш - у тебе руки довші стають: у твоєму розпорядженні й лекторій онлайн, і листування, й автоматична видача завдань.
Не залишилась поза увагою й думка студентів щодо організації «дистанційки»: кафедра провела їхнє анкетування, аби виправити недоліки й знати, куди рухатись далі. Тож тепер пані Вікторія має всі підстави для узагальнень набутого досвіду і як керівник, і як психолог:
-На мою думку, дуже корисно застосовувати в роботі відеоконференції, адже це - живий діалог, якого так бракує поза стінами університету. Річ у тім, що спілкування робить нас людьми, які живуть в соціумі. Воно складається з обміну інформацією (комунікації), інтеракції (взаємодії) та перцепції (сприймання людьми один одного). І якщо присутні дві перші складові (приміром, у формі листування в Інтернеті, отримання й виконання завдань) то коли випадає третя й ти не відчуваєш присутності наставника, втрачається виховний момент. І це найгірше. Тому рекомендую використовувати відеоконференції як важливий психологічний фактор розвитку особистості. Наприкінці кожної навіть пропоную студентам поспілкуватися між собою. І якщо попервах їм ніби й не було про що говорити, до далі ставало все цікавіше - вони вже між собою почали більше підтримувати зв'язок.
Також, щоб навчання не було репродуктивним, добре використовувати творчі завдання проблемного характеру або комбіновані (наприклад, тести + творчі завдання). І тести такі, щоб, крім відповідей, пропонувались задачі-ситуації. У викладанні природничих, технічних дисциплін задачі - обов’язкові, але й в гуманітарних вони вельми доречні (я цього семестру викладала «Педагогіку вищої школи», «Психологію», «Етику та психологію ділового спілкування»).
В лекціях онлайн слід забезпечити студентів матеріалами й мати опору на конспект, але на їх основі вести живий діалог і розглядати проблемні питання. Це відмінно працює!
Своїм студентам пропонувала писати кейси з педагогіки вищої школи. Це робота дослідницького характеру, власний пошук на основі знань теми. За відгуками студентів, це було цікаво. Також вони чудово робили презентації.
Вікторія Юріївна дуже цінує таку самостійну творчу роботу й не встановлює своїм вихованцям дедлайни: вважає, що заганяти студента в часові рамки можна тільки тоді, коли в результаті хочете отримати суто репродуктивні знання, але якщо хочете сформувати креативну особистість, треба «давати більше повітря». Сама для цього використовує цілу низку інструментів, зокрема… взаємне навчання студентів, розповідає:
- Лекція як така відходить зараз на другий план, натомість поширюються інтерактивні методи, і найкращий результат отримуємо, коли один студент вчить іншого. Приміром, розглянули тему й обговорюють між собою, що найбільше запам’яталося, а що робив би інакше, що із цього взяв би для себе… Такі рефлексивні запитання дають дуже хороший навчальний результат - 95% вироблення практичних навичок і запам’ятовування.
Вікторія Юріївна планує застосовувати ці напрацювання й надалі, будує плани щодо розвитку дистанційного навчання і вважає набутий досвід надзвичайно корисним:
-Якщо розглядати цей карантин як можливість, то він дає нам нагоду розвивати самовмотивовану особистість, яка шукає внутрішні сили в собі, є організатором і творцем свого життя. А дистанційне навчання в умовах ізоляції вчить дивитися по-іншому і на студента, і на знання.
