Якщо замислитись над твердженням, що сучасники судять радше людину, аніж її заслуги, а нащадки оцінюють більше заслуги, ніж людину, то розумієш: давно наспів час і нам відкинути невиправдану сором’язливість у тлумаченні постаті №1 в українській літературі – Тараса Григоровича Шевченка. Бо для того, щоб віддавати належне його величі, не обов’язково робити ікону із простого смертного. Навпаки, ми дуже багато втрачаємо, обмежуючи свої знання про Кобзаря «тим, що прийнято», самі собі виставляючи рамки дозволеного. Тоді як поет став генієм на всі віки завдяки мужності виходити за такі рамки.
Спробу розширити межі загальновідомого сьогодні зробив Центр культури і дозвілля студентів (ЦКДС) Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу концертом із нагоди 206–ї річниці з Дня народження Т.Шевченка. Тут відійшли від концепції традиційних святкувань і спробували поговорити про поета щиро, відверто. Тож зворушлива лірика й улюблені пісні на слова Кобзаря були перенизані маловідомими історіями з його особистого життя, спогадами сучасників про кохання Тараса, його вподобання, екстравагантні вчинки.
Так, так, він не завжди був поважного віку, як на портретах в рушниках, – колись він був молодим. Він не завжди був суворим – згадують, що любив повеселитися. І так само він не залишився маленьким бідно вдягненим хлопчиком-кріпаком – одного дня він став вродливим юнаком, котрий… цікавився модою й не був байдужим до гарних жінок.
Ось таким – бурхливим і справжнім – постав сьогодні Тарас Григорович на сцені актового залу ІФНТУНГ, де зібрались шанувальники його творчості різного віку – й викладачі, й студенти. Директор ЦКДС Іван Тимків, якому належить ідея нестандартного формату свята, розмірковує:
-У нас вкорінилося заїжджене уявлення про Шевченка, як старого, збідованого кріпака із захалявною книжечкою віршів. Але ж він був яскравим чоловіком, любив те, що любить і сучасна молодь – життя в усіх його проявах. Проте це не робить його менш геніальним. Хотілося розповісти те, що було насправді, наблизити Тараса до сучасності, показати живу людину, яка кохала, любила товариство, дотепне слово, пісні...
Зрештою, якби він не був таким, то чи зміг би залишити нащадкам пронизливу любовну лірику, якою зачитуються донині; чи зміг би так пристрасно закликати до борні за свободу, що його слова й зараз звучать на передовій; чи зміг би написати вірші, які сприймаються сьогодні, як написані на злобу дня? Хіба не за це його називають Пророком?
Масштаб постаті Тараса Шевченка можемо собі уявити хоча б уже з того, що на його вшанування зведено 1256 пам’ятників в Україні й 150 – в 35 інших країнах світу. Втім, найвищим вшануванням є все ж таки те, що не вимірюється жодними кількісними показниками – любов і глибока повага. Саме ними було пронизане святкування в ІФНТУНГ 206–ї річниці з Дня народження Т.Шевченка. Це вони бриніли зі сцени в кожному слові:
Поет живе! Ми слухаєм його:
Ми чуєм заповіт його священний —
Учитися, кохати край стражденний
І не цуратись рідного, свого.
І всі ми, скільки є, в душі своїй
Клялись тих дум не зраджувати зроду,
І справдимо ми заповіт святий,—
Поет живе в серцях свого народу!..
